"Зоряні межі Григорія Тютюнника"
                                    ( 100 років від дня народження Г.М. Тютюнника)                                           






23 квітня 2020 року виповнюється 100 років від дня народження відомого українського письменника  Григорія Михайловича Тютюнника, лауреата премії імені Т.Г.Шевченка.

    Український письменник Григорій Михайлович Тютюнник народився 23 квітня 1920 року в селі Шилівка Зіньківського  району на Полтавщині. Невдовзі  після народження  батько з матір'ю розлучилися. Після  розлучення батько Григорія не одружувався 10 років, мати 7 років не виходила заміж. Михайло Васильович  не полишав старшого сина: допомагав, як міг, і багато  чого навчив - скажімо, віршів Шевченка (сам знав напам'ять мало не всього "Кобзаря").  Григорій до  школи пішов рано - у шість років.Учився легко й добре.До перших спроб віршування вдався, навчаючись у Зінківській десятирічці. Коли вперше надрукували в районці, прибіг із газетою до батька, і "тато, радий, мов дитина, обережненько вирізав той віршик ножицями й на долонях поніс його через усю хату до комода". У 1937 році заарештували батька Михайла Васильовича Тютюнника. Брата Григорія Михайловича , Григора забрала тітка з дядьком на Донбас. Григорій 1938 році вступив до Харківського університету. Навчання не завершив- почалася війна. Пішов добровольцем  на фронт, двічі був тяжко поранений. Двічі тікав із полону, партизанив. По війні працював  учителем; літературним співробітником, затим - редактором у прози у львівському журналі "Жовтень".Власне, у Львові письменник залишився назавжди.
    Перша збірка оповідань Григорія Тютюнника "Зоряні межі" вийшла  друком 1950 р. Затим  була надрукована повість "Хмарка  сонця не заступить"(1957 р.) Збірка "Журавлині ключі" - поезії, написані під час війни - побачила світ по смерті автора, у 1963 р.
    Роман Григорія Тютюнника  "Вир" - без перебільшення, найталановитіший, найемоційніший  повоєнний твір- своєю появою засвідчив, що репресоване українське слово вижило. Епічне полотно  роману розгортається перед читачем, рясніючи колоритними персонажами, сяючи  рідними авторові пейзажами, спонукаючи замислюватися над вічними питаннями  людського буття.
   Першодрук першої частини "Виру" побачив світ у журналі "Жовтень" 1959 р. Через рік у видавництві "Радянський письменник" вийшла друком  перша книга роману. Друга частина  була видана  вже по смерті автора - в 1962 р.
   За роман "Вир" Григорій Тютюнник у 1963 р. був відзначений Шевченківською  премією (посмертно).
    Григорій Михайлович носив у легенях над серцем 20-грамовий уламок німецького снаряда. Згодом уламок вийняли, але операцій робили аж три, дві з них невдало, на спині  залишилася рана, яка не загоїлася до кінця життя. Страждав на задишку та біль у грудях, часом нестерпні.
   Мешкаючи у Львові, Григорій тужив за рідною Шилівкою , за мамою, за молодшим братом (по батькові ) . Цілих 15 років брати майже не спілкувалися. Зрідка бачились, але давалася  взнаки велика різниця у віці. Григорій став Григорові  за батька, наставником у творчості,  друга і порадника і житті.Щоб це відчути серцем, треба  неодмінно прочитати "Коріння". А це останній лист Григорія Тютюнника  братові: "Грицьку!  Було б дуже добре, якби ти приїхав  до Харкова, влаштувався з житлом, "замельдувався" в деканаті та й повернувся в Шилівку ще на тиждень. Вигадай що завгодно, аби вирватись... Григорій Тютюнник. 25.VIII. 1961 р".
   Через годину після того, як Григій отримав цього листа, надійшла телеграма: Григорій помер... "На столі в його кімнаті лишилася рівненько складена в потертій папці  друга частина роману "Вир"..."
    Григорій Тютюнник похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
    У рідному селі Шилівці є музей - невеличка кімната в школі. В цетрі кімнати - погруддя Григорія, на стінах - фотознімки, під склом - книги, теки з матеріалами.